Фотовиставка "Рік незламності. Київ - незламне серце Європи." підсумовує важкі і трагічні, переможні і сповнені надії триста шістдесят п'ять днів змагання України з абсолютним злом. Росія-терористка почала війну проти людства й обов'язково програє, але тим часом українці дорого платять за порятунок планети від знавіснілих злочинців. Громадська організація МОУГ "Четверта хвиля" організувала цю виставку, щоб якомога більше людей краще зрозуміли, в яких умовах і якою ціною виборюється свобода.  

У цій добірці світлин Україна постає зруйнованою, але не зламаною, зраненою, але не переможеною, знищеною, але незнищенною. Діти копають м'яч, цілковито захоплені грою, не звертають уваги на довкілля, на страхітливу руїну житлового будинку. Оптимізму світлині надають не тільки яскрава зелена трава і захоплені грою обличчя хлопців, а й молоді дерева, енергія і динаміка рухів, композиції та переконання, що життя не можна зупинити. Такий же настрій з'являється від споглядання гри дітей у баскетбол у зруйнованому спортивному залі. Це головна думка всієї експозиції: якою би страхітливою не була війна, але антитезою до її жахів стають люди: нескорені, не залякані, готові дати відсіч ворогові за найпершої нагоди. Нового звучання набувають добре відомі образи: садок вишневий коло хати; і ставок, і млинок, і вишневенький садок. Тільки сучасна світлина далека від ідилії Шевченкової поезії і народної пісні. Перед білою ошатною хатою не викопаний господарем ставок, а вирва, утворена вибухом і заповнена дощовою водою. Композиція викликає не захоплення, а змішані почуття гніву, бажання помсти і полегшення через те, що хата заціліла. Від садка залишилося кілька яблуневих гілок, на які можна дивитися, як на рештки зруйнованих дерев, або - як на впевненість у нашій перемозі. 

Екзистенційна боротьба українців за життя, за світло і добро означена і символами і знаками нашої культури: вцілілий пам'ятник Шевченка перед спаленим будинком збагачується новим символізмом: вистояв Шевченко - не впадемо й ми як нація. Запорукою такій надії стають і діти, які набагато швидше дорослішають і серйознішають. Вони активно допомагають дорослим у всьому, приєднуються до волонтерів, несуть не за віком важкий тягар війни без нарікань. Зігрівають душу образи молодих людей, котрі беруть шлюб за найневідповідніших обставин. Не всі мають належне вбрання, довкола них - не урочисті зали і море квітів, а - руїна, попіл, укриття глибоко під землею - не найобнадійливіший  початок спільного життя. Однак, щасливі обличчя закоханих стають не лише центром композиції, а й точкою опори для занепалих духом. Народження нової сім'ї повертає людей до думок про життя, майбутнє без війни і страху за дітей.

На деяких світлинах бачимо, як спокійно і хазяйновито українці відновлюють мости і будівлі, розбирають завали, евакуюють дітей, допомагають старим і немічним,  працюють і вчаться, повертають, наскільки можливо, нормальне життя у ненормальних умовах. 

Виставка не тільки підводить підсумок року війни, а й наголошує на силі духу українців, їхньому незнищенному прагненні свободи.

Текст: Галина Костюк